Видатні постаті.
"Михайло Вербицький – творець музики українського славня - Державного гімнуУкраїни".
до 210 – річчя від дня народження
"Національні гімни не творяться композиторами, а
родяться у щасливий момент, у слушний час історич-
ної конечности, з консолідації всіх духовних сил нації".
С. Людкевич
З десяти років, після смерті батька виховувався у перемишльського єпископа Івана Снігурського, який доводився хлопцеві далеким родичем.
Іван Снігурський заснував музичну школу і хор при катедрі, на якій навчався Михайло. Під час навчання Вербицький одержав початкові знання з теорії музики й композиції у чеського диригента і композитора Алоїза Нанке. Згодом Михайло удосконалював музичну освіту приватно у Франтішека Лоренца. Пізніше Вербицький згадував: "…школа стала консерваторією у мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і, здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики – німецької, італійської і французської, існує ще четверта категорія – українська".
Закінчивши гімназію у Перемишлі подовжив освіту у Львівській духовній семінарії. Семінаристи здобували навички хорової справи, диригентом цього хору був Михайло Вербицький. Майбутній композитор добре володів гітарою і створив перший в Україні посібник гри на ній. В той час гітара була дуже розповсюдженим інструментом і була чи не в кожній священицькій родині. Він автор збірників пісень у супроводі гітари, а також етюдів та інших творів. Переважну більшість цих композицій, на жаль, утрачено.
Найкращі здобутки Вербицького в композиторській діяльності – у сфері хорової музики. Загалом його творча спадщина нараховує 143 опуси. Як зазначав сам композитор, його творчість можна поділити на три основні напрямки – музика для церкви, музика для театру і музика для салону. Ще за життя композитор здобув визнання, як творець улюблених і популярних хорів, солоспівів і театральної музики.
Театральна спадщина Вербицького – це музика до численних оперет, водевілів, історичних драм. Найвідоміша з них – мелодрама "Підгіряни" на лібрето Івана Гушалевича (1864).
Стосовно симфонічних творів Вербицького, Людкевич їх вважав першими талановитими зразками української симфонічної музики не тільки в Галичині, а й в Україні загалом, тобто тим наріжним каменем, від якого бере початок українська симфонічна творчість.
Театральна спадщина Вербицького – це музика до численних оперет, водевілів, історичних драм. Найвідоміша з них – мелодрама "Підгіряни" на лібрето Івана Гушалевича (1864).
Стосовно симфонічних творів Вербицького, Людкевич їх вважав першими талановитими зразками української симфонічної музики не тільки в Галичині, а й в Україні загалом, тобто тим наріжним каменем, від якого бере початок українська симфонічна творчість.
Вербицький – першим із галицьких композиторів звернувся до поезії Тараса Шевченка. Кантата-поема Вербицького "Заповіт" прозвучала на святковому Шевченківському концерті у Львові в 1868 році. Цікаво, що в цьому концерті було виконано ще один "Заповіт" для чоловічого хору - твір молодого, майже нікому невідомого тоді композитора з Києва Миколи Лисенка, який відгукнувся на пропозицію львівської інтелігенції написати хор на вірші Шевченка. Ось так символічно перетнулися творчі шляхи двох корифеїв – зачинателя української професійної музики в Галичині Михайла Вербицького і фундатора української національної композиторської школи Миколи Лисенка.
В 1950 році Вербицького висвятили на священика. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки в 1856 року він осів у селі Млинах на Яворівщині, де й прослужив чотирнадцять років. Він жив скромно і часто переживав скрутні часи.
15 січня 1863 року у львівському часописі "Мета" вперше на Галичині надрукували текст "Ще не вмерла Україна" Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню "Ще не вмерла Україна" надрукували разом з нотами.
15 січня 1863 року у львівському часописі "Мета" вперше на Галичині надрукували текст "Ще не вмерла Україна" Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню "Ще не вмерла Україна" надрукували разом з нотами.
Автограф Михайла Вербицького (1865р.)
10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Після цього композиція стала популярною серед молоді та представників інтелігенції на Галичині.У жовтні 1910 року пісню "Ще не вмерла Україна" у кельнському відділенні "Грамофону" записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917-1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР).
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.
У 1869 році Михайло Вербицький важко захворів і 7 грудня 1870 року у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) відійшов у вічний світ.
Михайло Вербицький писав "кров'ю свого серця". Він став символом українського національного відродження в Галичині. Його композиторський доробок має непересічне значення й увійшов до золотого фонду музичної спадщини українського народу, яка є вагомою часткою мистецької скарбниці світу.
Гімн "Ще не вмерла України і слава і воля" створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.
Бібліографія:
1. Вербицький Михайло. Симфонії [Текст] : [монографія / текст Л. Назар-Шевчук ; упоряд. Р. Косар]. – Чернівці : Букрек, 2018. – 120 с.
2. Вербицький, М. М. Вибрані твори [Текст] : мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження / Михайло Вербицький ; [упоряд. Й. Й. Созанський, О.М. Івасюк]. – Чернівці : Букрек, 2015. – 336 с.
3. Михайло Вербицький і відродження української музичної культури в Галичині [Текст] : тези наукових читань, присвячених 175-річчю від дня народження композитора М. Вербицького. – Дрогобич : Педагогічний ін-т ім. І. Франка, 1992. – 80 с.
4. Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870): композитор, хоровий диригент, священник УГКЦ, громадський діяч [Текст] // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник]. – Київ, 2016. – С. 56-59.
5. Сікорський, П. Священник, композитор, патріот: Михайло Вербицький вписав своє ім’я в Пантеон української слави на віки як автор музики нині Державного гімну України «Ще не вмерла Україна» [Текст] / П. Сікорський // Слово просвіти. -2015. - № 9. – С. 11.
6. Муха, А. І. Вербицький Михайло [Текст] / А. І. Муха // Композитори України та української діаспори : довідник. – Київ, 2004. – С. 47-48.
7. Вербицький Михайло [Текст] // Енциклопедія історії України. Т.1. – Київ, 2005. - С. 477-478.
8. Михайло Вербицький [Текст] // Видатні постаті в історії України: IX-XIX ст. : Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети / І. В. Гусєв та ін. - Київ, 2002. – С. 293-296.
9. Курас, І. Вербицький Михайло Михайлович [Текст] / І. Курас // Провідники духовності в Україні : довідник / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ, 2003. – С. 627.
10. Сегеда, С. Михайло Вербицький [Текст] / С. Сегеда // Український пантеон. - Київ, 2013. – С. 162-164.
11. Михайло Вербицький (1815-1870): композитор, диригент, священик [Текст] // Видатні діячі України минулих століть : альманах / за ред. О. Шоколо. – Київ, 2001. – С. 94.
12. Захарчук, О. Михайло Вербицький священик і композитор [Текст] / О. Захарчук // Українська музика : наук. часопис. - Львів, 2020. - № 3(37). – С. 92-95.
13. Крижанівський, С. Автор музики українського гімну [Текст] / С. Крижанівський // Історичний календар : альманах / упоряд. А. Денисенко. - Київ, 1990. - Вип. 6. - С. 367-368.