З історії бібліографії.
Анастасевич Василь Григорович.
до 250 річчя від дня народження
Василь Григорович Анастасевич - бібліограф, письменник, перекладач, народився 11 березня 1775 року у Києві в сім'ї поміщика, судового чиновника, члена Київського магістрату Григорія Івановича Анастазі.
З 1786 по 1793 рік навчався у Києво-Могилянській академії, але залишив навчальний заклад, прийнявши пропозицію стати вчителем дітей одного курського поміщика. У 1795 році зробивши невдалу спробу вступити в Московський університет, поступив на військову службу – вартовим малоросійського корпусу піших стрільців, де завідував бібліотекою та займався навчанням дітей начальників. Василь не витрачав марно час, самостійно вивчав іноземні мови: англійську, грецьку, італійську, латину, німецьку, польську, французську.
Служив квартирмейстером у Києві та Полоцьку, потім — помічником начальника відділу польського та малоросійського права. У 1801 році подорожував Україною, побував у Херсоні, написав тревелог (подорожні записки), що складалися з двох частин – "Записки з міста Полоцька" та "Записки з Херсона в Крим і назад" (неопубліковані). Перейшовши на цивільну службу у травні 1801 року Василь Анастасевич переїхав до Санкт-Петербурга.
У 1802–1810 роках Василь Анастасевич був членом Вільного товариства любителів словесності, наук та мистецтв.
У Санкт-Петербурзі Анастасевич багато займався бібліографічною працею. У 1811–1812 роках видавав перший у Російській імперії літературно-бібліографічний журнал "Улей". У журналі був постійний розділ "Біо- та бібліографічні зауваги", який відкрився його статтею "Про бібліографію", де зокрема, було вживано термін "бібліологія" у значенні теорії бібліографії. Це перша теоретична праця з проблем книгознавства, що започаткувала теорію бібліографії в Росії. Василь Анастасевич вважав, що бібліографія — це наука знати книги, "путівниця та наставниця у виборі книг".
На основі біобібліографічних праць, що друкувалися в "Улье", Анастасевич підготував "Список всех российских светских писателей от Рюрика до наших дней, по азбучному порядку", у якому відображено 270 персоналій.
Уперше в Росії Василь Анастасевич ужив термін "книгознавство" в статті "Про необхідність сприяння російському книгознавству" в журналі "Благонамеренный" в 1820 році, розуміючи під книгознавством "філософію бібліографії". Висунув багато продуктивних ідей, частина з них випередили свій час, а деякі були реалізовані ще за його життя, зокрема, поточні критичні огляди літератури, поточна державна бібліографічна реєстрація на підставі обов'язкового примірника, що надходив до першої державної книгозбірні Російської імперії – імператорської Публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Така реєстрація розпочалася в журналі "Сын отечества" з 1814 року.
Найважливіші бібліографічні праці Василя Анастасевича – каталоги ("розписи") приватних публічних бібліотек при книжкових магазинах двох найбільш відомих тогочасних книговидавців Росії: "Роспись российским книгам для чтения из библиотеки В. Плавильщикова, систематическим порядком расположенная" (1820) з шістьма щорічними додатками до неї. Вони охоплювали значну частину книжок XVIII та початку XIX століття, у тому числі й українських, а також всі нові російські книжки з 1815 року (загалом описано 8488 творів). Друга праця - "Роспись российским книгам для чтения из библиотеки А. Смирдина" (1828), містила 9934 назви і була продовженням фундаментальної праці В. Сопікова "Опыт российской библиографии". Обидві праці Василя Анастасевича стали взірцем творчого підходу до бібліографічної діяльності для майбутніх поколінь бібліографів і зберігають своє наукове значення й дотепер.
З кінця 1820-х працював цензором. На цій посаді Василь Анастасевич допустив до друку епічну поему "Конрад Валленрод" Адама Міцкевича, за що в 1830 році його відправили у відставку та позбавили пенсії.
Відставний статський радник не мав власного житла та засобів для проживання, тому заробляв нумізматикою, продажем колекціонерам книг і картин, часом перекладами та приватними уроками, він отримав дозвіл оселитися в будинку Румянцевського музею і відпрацьовував це почесним (безкоштовним) бібліотекарем.
Василь Григорович Анастасевич 28 лютого 1845 року відійшов у вічність, похований на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Велику бібліотеку й архів Анастасевича після його кончини майже було втрачено. Книжковий скарб і архів склали у 100 мішків і вони 18 років пролежали у вогкому сараї Румянцевського музею. У 1863 році з аукціону все це було продано "на пуди" здебільшого малярам під шпалери. Рештки архіву зберігаються у Російській публічній бібліотеці у Санкт-Петербурзі.
Василь Григорович Анастасевич є одним із перших у Російській імперії бібліографів та книгознавців. Як виходець з України, він також є постаттю власне української історії бібліотекознавства, книгознавства, видавничої справи.
До кінця свого життя вважав Україну своєю батьківщиною, збирав і публікував матеріали, пов'язані з історією та етнографією України, друкувався у часописі "Украинский вестник".
Василь Григорович мав вірних друзів-українців поетів Миколу Гнідича, Гулака-Артемовського, Василя Каразіна, Амвросія Метлинського, постійно листувався з ними.
На ґрунті спільного інтересу до книжок і потягу до бібліографічної праці понад 20 років підтримував зв'язки і листувався з відомим діячем книги, бібліографом, митрополитом Київським і Галицьким Євгенієм (Болховітіновим). Митрополит пропонував Анастасевичу переїхати до Києва та своє сприяння в духовній чи світській кар'єрі на батьківщині, але той не наважився перервати свої книжкові й наукові зв'язки у Санкт-Петербурзі.