Видатні постаті України

 

"Мойсей українського народу":

до 160-річчя від дня народження Андрея Шептицького

 
       Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині - Яворівського району Львівської области, Україна). Повне ім'я Андрея Шептицького, одержане ним при хрещені за латинським обрядом - Роман Марія Александер. Він походив зі стародавнього русинського (українського) роду Шептицьких, який отримав австрійський графський титул, зазнав спольщення у XIX столітті, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Батько - граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати - графиня Софія.
        Як і всі нащадки аристократичних родів, початкову освіту здобував вдома, а згодом вчився в гімназіях у Львові та Кракові, чудово володів українською, англійською, французькою, німецькою, польською, староєврейською, латинською та іншими мовами.
        За наказом батька 1 жовтня 1883 року Роман вступає на службу в австрійський полк уланів у Кракові. Але служба виявилася короткою: уже за півроку Роман захворів на скарлатину, яка дала ускладнення - прогресуючу хворобу лімфатичної системи, що призвело до запалення суглобів. Після звільнення з армії стає студентом і вивчає право та теологію у Вроцлавському та Краківському університетах, здобуває ступінь доктора права, а потім - доктора теології та філософії.
       23-річний Роман Шептицький завершивши навчання в університеті, мав би починати юридичну практику. Але він прагне стати священником, та ще й монахом, служити українському народові та його Церкві. Вірогідно, що на таке рішення вплинули враження з дитинства: "Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам'яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами", – пригадував сам Андрей Шептицький.
        Батькам нічого не залишилося, як скоритися долі і в травні 1888 року відвезти сина до монастиря отців Василіан у Добромилі, де він прийняв постриг і узяв чернече ім'я Андрей.
       У вересні 1892 року єпископ Юліан (Пелеш) у м. Перемишлі висвятив Андрея Шептицького на священника.
    Згодом він напише: "Я українець з діда-прадіда. А Церкву нашу та наш святий обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя".
    В 1896 році Шептицький стає ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові, в 1899 році імператор Франц Йосип I призначив його єпископом Станіславським.
    17 грудня 1900 року відбувся акт посвячення Шептицького на найвищу посаду в церкві - митрополит Галицький, архієпископ Львівський та єпископ Кам'янець-Подільський.
    Під час Першої світової війни, коли Львів був зайнятий російськими військами, Шептицького заарештувала російська влада за антиросійські проповіді, він перебував у засланні у Києві, Новгороді, Курську, а потім - у Спасо-Євфимієвському монастирі у Суздалі. Після Лютневої революції звільнився і в травні 1917 року скликав Перший та установчий Собор Російської греко-католицької церкви (РГКЦ). Наприкінці 1917 року - повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро -Угорщини - підтримував ідею незалежної Західної України, за що він був заарештований польською владою.
       Надважливою справою вважав об'єднання Православної та Греко-католицької церков, а чинником їхнього зближення - візантійський обряд. Вбачав у релігійному примиренні запоруку єдності української нації та зміцнення національної ідентичності; неодноразово звертався до духовенства, ієрархів, інтелігенції із закликом відкинути чвари та непорозуміння заради "святої справи" об'єднання. Засуджував спроби латинізації візантійського обряду УГКЦ, обстоював східну автентичність її літургійних практик.
       Андрей Шептицький був справжнім народним дипломатом, завдяки його зусиллям у 1919 році Ватикан визнав УНР. Після Першої світової він вирушив до США для збору грошей для сиріт.
       Митрополит Шептицький сприяв розвитку українського кооперативного руху, пропагував гасло "свій до свого по своє", заснував кооперативний ліцей (1908), став співзасновником першого українського банку - Земельного Банку Гіпотечного (1910). Він вкладав кошти в розвиток різних проєктів, навчаючи українців економічній та фінансовій грамотності і всіляко підтримуючи різні ініціативи.
       До цього спонукали обставини: УГКЦ не мала жодної державної підтримки ані за Австро-Угорщини, ані за Польщі. У цих умовах церква перетворилася на таку собі державу в державі: у межах УГКЦ Андрей Шептицький сформував неформальний Кабмін, який вирішував нагальні господарські потреби галичан.
Андрей Шептицький у пластовому таборі

       Андрей Шептицький провадив активну доброчинну діяльність. Заснував у м. Львові Національний музей (1913); підтримував мистецькі починання М. Сосенка, Ю. Буцманюка, І. Труша, О. Новаківського; опікувався українськими національно-культурними товариствами "Рідна школа", "Просвіта", "Пласт", "Січ", "Сокіл". Він віддав свої землі для створення там шкіл, зокрема у соборі Святого Юра організував Народну школу імені Грінченка для бідних дітей, подарував дитячій патріотичній організації "Пласт" свій маєток у Підлютому для літніх таборів. "Давайте молоді таку просвіту, що навчила би їх не лише теорії, а й практики життя. Учіть їх жити… Виробляйте в молоді самодостатність, індивідуальність, учіть їх розраховувати більше на себе, ніж на інших, не оглядаючись на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття", - писав митрополит. В 1903 році заснував "Народну лічницю" - медичний заклад, який надавав безкоштовну медичну допомогу убогим м. Львова та Галичини.
    Рішуче обстоював проукраїнську позицію, виступав проти більшовицьких реформ. У посланні "Україна в передсмертних судорогах" (1933), спільно з іншими ієрархами УГКЦ, викрив Голодомор 1932–1933, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Щоправда, радянський уряд від цієї допомоги відмовився. У 30-х роках різко засуджував політику Польської республіки в Галичині і виступав проти репресій щодо українців, переслідування православних священників і руйнування православних церков.
    Ставлення митрополита до українського національно-визвольного руху було неоднозначним. Він схвалював його державотворчу спрямованість, але не приймав насильницьких форм і методів боротьби, наголошував, що "святій справі не можна служити закривавленими руками" ("Слово до української молоді", 1932).
    Передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит за рішенням Папи Римського Пія ХII, 22 грудня 1939 тайно висвятив о. Йосипа Сліпого на свого коад'ютора (помічника) "з правом будучого наслідства".
       Задовго до початку Другої світової війни митрополит Шептицький користувався величезною повагою не лише серед українського населення, а й серед євреїв. Гуманістичне і толерантне ставлення до євреїв неодноразово було приводом для критики діяльності Шептицького.
       Митрополит Шептицький вітав Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Початково покладав сподівання на німецьку армію як порятунок від більшовицького гніту, однак швидко розчарувався у "нових визволителях", у листі до Папи Римського називав німецьку владу такою ж "диявольською", як і більшовицька (1942). Виступав проти нацизму у численних пастирських посланнях, засуджував знищення нацистами євреїв.
       Наприкінці літа 1942 року Шептицький організував кампанію порятунку євреїв. Це, здебільшого, були люди, які втекли з гетто або з Янівського табору. В серпні 1944 року 2000 єврейських дітей було таємно вивезено до різних монастирів. Їх ховали в криптах, у монастирських школах, дитячих притулках Львова та околиць, їм були видані фальшиві посвідчення про хрещення. Рятувати невинні життя митрополиту допомагали монахи-студити під керівництвом ігумена Унівського монастиря Климентія, брата митрополита. Були розроблені спеціальні маршрути, якими таємно переправляли євреїв до Угорщини, де було більш безпечно.
      Він сам брав участь у порятунку, більше сотні єврейських дітей і кількох сімей єврейських рабинів, розпорядившись сховати їх у своїй резиденції, монастирях і церквах єпархії.
       Митрополит Андрей Шептицький відійшов у вічність 1 листопада 1944 року й похований у крипті собору Святого Юра у Львові.
       Патріот, який все життя відстоював українську ідею - і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу - і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.
       Історія все розставляє по своїх місцях. Після десятиліть замовчування, неправди та дискредитації постать митрополита Андрея Шептицького нині привертає до себе все більшу увагу.
       У наші дні триває процес беатифікації митрополита Андрея Шептицького. У липні 2015 року Папа Франциск затвердив документи, які стосуються визнання геройськості чеснот великого українця… Його спадщина вражає та надихає.

Бібліографія:
    Батій, Я. О. Андрей Шептицький [Текст] / Яна Батій ; [худ.-оформлювач Л. П. Вировець]. - Харків : Фоліо, 2016. - 120 с.
    Маринович, М. Митрополит Андрей Шептицький і принцип "позивної суми" [Текст] / Мирослав Маринович. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. - 245 с.
    Сапеляк, О. Митрополит Андрей Шептицький - і дітям і батькам [Текст] : / Оксана Сапеляк. - Львів : Апріорі, 2021. - 112 с.
    Мойсей українського духа [Текст] / [авт.-упоряд. О. Д. Михайлюк]. - Львів : Артклас, 2015. - 560 с.
    Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944) [Текст] / [ упоряд. С. Кокін та ін.]. - Київ : [Українська Видавнича Спілка], 2005. - 480 с.
    Андрей Шептицький [Текст] // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності / за ред. А. П. Коцура. - Київ, 2007. - С. 441-443.
    Шептицькі [Текст] // Корона або Спадщина Королівства Руського / за заг. ред. Л. Івшиної. - Київ, 2017. - С. 556-559.
    Шептицький Андрей (1865-1944): граф, Митрополит Галицький, громадський і церковний діяч [Текст] // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта / уклад. М. І. Преварська. - Київ, 2016. - С. 355-357.
    Андрей (Роман) Шептицький: (1865-1944) [Текст] / В. Осташевська // Сто видатних українців. - Київ, 2006. - С. 289-293.