Імена та дати

 

"Батько української драми" : до 180-річчя від дня народження Івана Карпенко-Карого.

  

    17 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (тепер с. Веселівка Кропивницької області) народився Іван Карпович Тобілевич у родині збіднілого шляхтича - управителя поміщицьких маєтків. Іван Тобілевич, один з корифеїв українського театру, в історію увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім'я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси Тараса Шевченка "Назар Стодоля" Гната Карого.

      Батьки його були людьми освіченими. Любов до театру Івану прищепила передусім мати, яка неодноразово була присутня на виступах мандрівних театральних труп і часто із захопленням розповідала дітям про свої враження, пробуджувала любов до театру.

     З 1959 року, закінчивши з відзнакою Бобринецьке трикласне повітове училище, служив писарем у канцелярії поліційного пристава (м. Мала Виска, тепер Кропивницької області), в міській ратуші Бобринця, канцелярським служителем, потім писарем Бобринецького повітового суду. У 1865 році він перебрався до Єлисаветграда Херсонської губернії, де працював у повітовому, потім у міському поліційному управлінні. Тут разом з Марком Кропивницьким організував аматорський театральний гурток. Однією з перших гуртківці поставили п'єсу Т. Шевченка "Назар Стодоля", де роль Гната грав Тобілевич. Пізніше він створив цілу серію витончених типажів із п'єс Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Грибоєдова, М. Островського. У 1868-1869 роках був секретарем міського поліційного управління у Херсоні. У 1869 році одружився з Надією Карлівною Тарковською. Згодом неподалік Єлисаветграда на землі, що дісталась його дружині у спадок, заклав садибу, яку після смерті дружини назвав на її честь Надеждівкою ( з 1956 року - заповідник-музей І. К. Карпенка-Карого "Хутір Надія").

    У 1883 році за зв'язок з українськими революційними гуртками і постачання паспортів революціонерам актор був звільнений зі служби і в 1884 році засланий на три роки у м. Новочеркаськ під гласний нагляд поліції. На засланні одружився вдруге, з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. Протягом трьох років, які провів у Новочеркаську Карпенко-Карий написав п'єси "Бондарівна", "Наймичка", "Розумний і дурень", "Мартин Боруля", "Безталанна". Улітку 1887 року драматургу було дозволено повернутись на хутір Надія і жити там безвиїзно два роки. Наприкінці 1889 року гласний нагляд було змінено на негласний (який тривав до 1895 року) і він отримав можливість обирати собі місце проживання.

    На хуторі Надія - "оазисі серед степу", де кожен, хто відвідував його, мав посадити дерево, Іван Карпенко-Карий написав ряд п'єс, які увійшли в золотий фонд української класики: "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий", "Житейське море" та інші. Шлях на сцену їх був складним і тернистим, бо царська цензура однозначно кваліфікувала: "К представлению не подлежит".

    З 90-х років Іван Карпенко-Карий зайнятий як актор і режисер у складі різних театральних товариств разом з відомими діячами українського театру, зокрема зі своїми братами Миколою та Панасом Тобілевічами (сценічні імена - Садовський, Саксаганський). Разом з Панасом Саксаганським Карпенко-Карий створив "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського", яке на той час було найкращим українським театральним колективом.

     Ім'я Івана Карпенко-Карого стало відомим не тільки в Україні, а й за її межами, зокрема в Болгарії, Польщі, на чеських землях. Першою українською п'єсою, поставленою 1907 року у Вінніпезі (Канада), стала драма Івана Карпенко-Карого "Бурлака", наступними - комедія "Мартин Боруля" та п'єса "Чумаки". Протягом десятиріч відгуки і рецензії на твори Карпенко-Карого з'являлися в періодичних виданнях США, Німеччини, Австрії, Аргентини.

     До кінця життя Карпенко-Карий боровся за український театр. Корифей склав аналітичну записку "В комиссию по организации Первого Всеросийского съезда сценических деятелей", яку виголосив 1897 році на з'їзді сценічних діячів у Москві брат Карпенко-Карого Панас Саксаганський, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. Там гнівно стверджувалося: "Писать из исторического прошлого, так богатого темами и интересного для слушателя - воспрещается. Слова "запорожец", "козак", "ридный край" - жупел для цензуры, и раз пьеса мало-мальски порядочно скомпонована да имеет эти слова, то лучше не посылать ее в цензуру - все одно не дозволят...". У 1900-1904 роках створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.

    В 1905 році Іван Карпенко-Карий тяжко захворів - у нього було виявлено рак печінки, він намагався протистояти підступній хворобі й до останку не покидав святу сцену. Останні ролі у десяти спектаклях великий актор зіграв у другій половині січня 1907 р. в Умані, де гастролювала трупа. Лікування в Києві, Ялті, за кордоном результатів не дало. 2 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер у Берліні. Згодом його тіло було перевезено в Україну і поховано на Карлюжинському цвинтарі, поблизу хутора Надія.

Бібліографія:

    Карпенко-Карий, І. Твори [Текст] : в 3 т. Т. 1. Драматичні твори / Іван Карпенко Карий ; упоряд. П. М. Киричка та Л. Ф. Стеценка. - Київ : Дніпро, 1985. - 439 с.
    Карпенко-Карий, І. Твори [Текст] : в 3 т. Т. 2. Драматичні твори / Іван Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка та Л. Ф. Стеценка. - Київ : Дніпро, 1985. - 351 с.
    Карпенко-Карий, І. Твори [Текст] : в 3 т. Т. 3. Драматичні твори; Статті; Листи / Іван Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка та Л. Ф. Стеценка. - Київ : Дніпро, 1985. - 373 с.
    Карпенко-Карий, І. Драматичні твори [Текст] / Іван Карпенко-Карий ; [вступ. ст., упоряд. і прим. Р. Я. Пилипчука ; ред. С. Д. Зубков]. - Київ : Наукова думка, 1989. - 604 с. - (Бібліотека української літератури, Дожовтнева українська література).
    Карпенко-Карий, І. Хазяін; Сто тисяч [Текст] : [п'єси] / Іван Карпенко-Карий. - Київ : Кондор, 2020. - 187 с.
    Карпенко-Карий, І. Сава Чалий [Текст] : трагедія в 5 діях і 7 картинах // Українська драматургія XIX-XX століть: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга : збірник. - Київ, 2006. - С. 221-294.
    Карпенко-Карий, І. Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) [Текст] : листи, п'єси / Іван Карпенко-Карий ; [упоряд., вступ. ст. С. Бронза]. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. - 576 с.
    Пільгук, І. І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) [Текст] : [біографічна повість] / Іван Пільгук. - Київ : Молодь, 1976. - 293 с. - (Життя славетних).
    Карпенко-Карий Іван (Тобілевич І. К.) : Письменник, драматург, актор, ерудит, один із корифеїв українського побутового театру [Текст] // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : довідник / [М. І. Преварська]. - Київ, 2016. - С. 133-138.
    Карпенко-Карий Іван Карпович (1845-1907) - драматург, актор, режисер, театральний діяч [Текст] // Сто видатних імен України / І. Шаров. - Київ,1999. - С. 166-168.
    Гордість Української драматургії. Іван Карпенко-Карий [Текст] // Статті про літературу / М. Т. Рильський. - Київ,1980. - С. 242-246.
    Карпенко-Карий (Тобілевич) Іван Карпович. Драматург, актор, режисер і театральний діяч [Текст] // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності / за ред. А. П. Коцура. - Київ,2007. - С. 186-188.
    Стоїк. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) [Текст] // Гіркий світ, солодкий світ : есе про письменників і довкола / Степан Процюк. - Брустурів, 2021. - С. 15-17.