Видатні постаті

"Творець психологічної новели":

до 155-річчя від дня народження

Василя Стефаника

    Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року у селі Русові на Станіславщині (тепер Снятинський район Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.

    

    Змалку був дуже відданий матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але мав непростий, інколи авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю спланував сам, не зважаючи на його думку.

    Дитячі роки пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Від матері та старшої сестри Марії навчився гарно співати.

    Василь з 1878 року навчався у Русівській початковій школі, з 1880 - у Снятинській міській школі, потім з 1883 року у польській гімназії в м. Коломиї. Саме в Коломиї він знайшов собі друзів на все життя - Ганну Павлик, Леся Мартовича та Івана Семанюка (Марко Черемшина).

    Мужицькому синові жилося несолодко. Повсякчас його принижували та знущались над ним. Бо ж у галицьких гімназіях часів Австро-Угорщини навчання тривало німецькою та польськими мовами, українська перебувала під забороною, у них панувала задушлива атмосфера, насаджувалися вірнопідданські погляди.

    Василь Стефаник відвідував таємні гуртки, трудився на ниві народного просвітництва посеред землеробів. Починаючи з 1887 року сприяв організації українських читалень у селах. Тоді ж Стефаник розпочав і своє літературне життя.

    

    У 1890 році через участь у "Покутській трійці" - таємному творчому об'єднанні духовно близьких митців-земляків, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина, Василь був виключений з Коломийської гімназії, і продовжив навчання у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Там він також брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Іваном Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.

    Після Дрогобицької гімназії за волею батька Василь вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Як згодом визнав сам Василь, з медициною "вийшло діло без пуття". Натомість він почав цікавитись літературним і громадським життям Кракова: брав участь у молодіжних товариствах, польських й українських студентських гуртках і літературних об'єднаннях. У студентські роки Стефаник формувався як письменник: багато читав, відстежував сучасну літературу, товаришував з польськими письменниками і співпрацював з видавцями.

    Василь Стефаник бере активну участь у політичній боротьбі: виступає на селянських мітингах, викриває антинародний характер державних інституцій, за що в 1895 році його заарештовують. Попри те, Стефаник і далі продовжує політичну діяльність, зокрема, 1897 року віддає багато сил передвиборчій боротьбі в Галичині, агітуючи за "мужицького посла" Івана Франка.

    У 1897 році газета "Праця" у Чернівцях опублікувала кілька новел Стефаника, а в 1899 виходить перша збірка новел - "Синя книжечка", яка принесла Стефаникові загальне визнання, була зустріта захопливими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім Франка, були Леся Українка, Коцюбинський, Кобилянська. Зокрема Михайло Коцюбинський так відгукувався про письменника: "Та невеличка книжечка так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтись".

    З 1899 року починають одна за одною виходити з друку збірки творів письменника. Їх високо оцінює літературна критика та русинська інтелігенція, твори перекладають німецькою, російською та італійською мовами.

    

    У 1900 році вийшла друга збірка Стефаника - "Камінний хрест", яку також було сприйнято як визначну літературну подію. У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, - одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах.

    В 1901 році вийшла в світ третя збірка новел Стефаника - "Дорога". У 1905 році друкується четверта збірка письменника - "Моє слово". В ній вперше була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості.

    Василь Стефаник у 1904 році одружився із донькою священника Кирила Гаморака - Ольгою, і протягом шести років молоде подружжя жило в селі Стеців, неподалік Русова. З 1908 по 1918 рік Василь Стефаник був депутатом австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії, активно відстоював права селян Західної України.

    

   У цей час політичної кар'єри налагодились стосунки Василя Стефаника з батьком, який попросив сина повернутись у Русів, виділивши йому землю і допомігши збудувати будинок, який Стефаник називав "білим палацом". У ньому жив із дружиною та трьома синами - Семеном, Кирилом, Юрієм. Однак у 1914 році від важкої недуги померла Ольга. Її сестра переїхала у дім Стефаника, щоб доглядати за малими дітьми. В цьому будинку він жив до кінця свого життя. Василь важко пережив смерть матері. Цей удар спричинив важку депресію, через що він на 15 років відійшов від літературної творчості. З 1916 року Василь Стефаник знову повернувся до літературної діяльності - у вільні від хліборобської праці години писав останні свої твори.

    У березні 1915 року за фальшивим доносом Стефаник був заарештований, проте завдяки клопотанням письменника й громадського діяча Марка Черемшини його невдовзі звільнили. В 1917 році, з розпадом Російської імперії, Стефаник гаряче вітав утворення Української Народної Республіки і болісно переживав крах своїх сподівань після поразки визвольних змагань. У січні 1919 року він очолював урядову делегацію ЗУНР до Києва у зв'язку з проголошенням універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну (акт Великої злуки).

    

   За новаторські здобутки Василя Стефаника та його близькість і розуміння українських селян радянська влада 1928 року призначила йому персональну пенсію - 150 злотих на місяць (на той час хліб коштував 29 грошів), а в 1931 році у Харкові відзначила 60-ліття з дня його народження. Але у 1933 році через події Голодомору та переслідування української інтелігенції він відмовився від грошей. Коли митрополит Андрей Шептицький дізнався про цей крок, призначив письменникові ідентичну пенсію від Української греко-католицької церкви. Тоді Василь Стефаник попросив касира видати йому суму дрібними монетами. Він вийшов на майдан і роздав мідяки як милостиню жебракам з проханням помолитися за виморених голодом українців.

    Останній рік життя Василь Стефаник тяжко хворів на легені. Помер 7 грудня 1936 року. Похований у рідному селі Русів.

    У 1941 році у Русові в будинку письменника відкрили меморіальний музей. У 50-х роках вийшов тритомник Василя Стефаника. В 1971 році у Львові встановлено пам'ятник Стефанику перед входом до Львівської наукової бібліотеки, яка носить його ім'я. Ім'я Василя Стефаника має також Івано-Франківський державний педагогічний інститут.

    Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань, його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо.

Бібліографія:

    Стефаник, В. С. Вибрані твори [Текст] / Василь Стефаник ; упоряд. текстів, передм. та прим. І. М. Андрусяка. - Харків : Веста, 2003. - 192 с.

    Стефаник, В. С. Камінний хрест [Текст] : вибрані твори / Василь Стефаник. - Київ : Знання, 2017. –-239 с. - (Скарби).

    Стефаник, В. С. Кленові листки [Текст] : новели / Василь Стефаник ; [іл. Г. В. Якутовича]. - Київ : Дніпро, 1978. - 215 с. - (Бібліотека Віктора Китастого).

    Стефаник, В. С. Моє слово [Текст] : новели, оповідання, автобіографічні та критичні матеріали / Василь Стефаник ; упоряд. і прим. Л. С. Дем'янівської. - 2-е вид., доп. - Київ : Веселка, 2000. - 319 с.

    Василь Стефаник: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях [Текст] : альбом / авт.-упоряд. Ф. П. Погребенник. - Київ : Радянська школа, 1987. - 143 с.

    Горак, Р. Д. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника [Текст] / Роман Горак. - Київ : Академія, 2010. - 608 с.

    Гнідан, О. Д. Василь Стефаник: Життя і творчість [Текст] : посібник для вчителя / О. Д. Гнідан. - Київ : Радянська школа, 1991. - 222 с.

    Гоян, Я. П. Дорога: Літературний портрет Василя Стефаника [Текст] / Ярема Гоян. - Київ : Веселка, 2003. - 70 с.

    Процюк, С. В. Троянда ритуального болю [Текст] : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. - Київ : Академія, 2010. - 184 с. - (Автографи часу).

    Стефаник Василь Семенович (1871-1936) [Текст] / В. М. Скляренко та ін. // 100 знаменитих людей України. - Харків, 2005. - С. 418-422.

    Погребенник, Ф. П. Василь Стефаник [Текст] : семінарій / Ф. П. Погребенник. - Київ : Вища школа, 1979. - 190 с.

Зінчук Наталя