Видатні жінки України

 

"Життя за Україну": до 120-річчя від дня народження Олени Теліги

   

    Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище - Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в іллінському під москвою в родині талановитого інженера-гідротехніка Івана Опанасовича Шовгенова, який походив зі Слобожанщини, її мати походила з Поділля зі священицької родини Нальянч-Качковських, що мали білоруське коріння.

    Коли Оленці виповнилося п'ять років, Шовгенови переїхали до петербурга за місцем нової роботи батька. Вона одержала добру домашню освіту, гувернантка навчала її німецької, французської та російської мов, вона виростала у російськомовному оточенні під впливом російської культури.

  

     Справжньою домівкою став для неї Київ, куди Шовгенови переїхали 1918 року. Батько працював у Міністерстві шляхів уряду УНР директором департаменту водного й шосейного господарства, читав лекції в Київському політехнічному інституті, а Олена навчалась у приватній гімназії Олександри Дучинської.

    Навесні 1920 року батько разом з сином Андрієм, вояком УПА, евакуйовується з урядом УНР до польського міста Тарнова. Олена з матір'ю та братом Сергієм залишається в Києві під владою більшовиків, без будь-яких засобів до існування. Тільки через два роки після тривалих поневірянь Олена разом з матір'ю та братом нелегально перейшла кордон і також опинилася в Тарнові. В липні 1922 року родина Шовгенових переїхала в чеське місто Подебради, де відкрилася Українська господарська академія (УГА) і професор Іван Шовгенов був призначений її ректором.

    

    У Празі і в Подебрадах Олена перебувала в оточенні студентів - недавніх вояків Армії УНР, під впливом яких стала усвідомлювати себе українкою. Олена вступає на матуральні курси, щоб одержати документ (матуру) про середню освіту, знайомиться із Леонідом Мосендзом, який не лише готує її до вступу в інститут, а і допомагає знайти те середовище, яке могло не лише її зацікавити, а й виявити творчі можливості.

    Відтак Олена знайомиться з Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Василем Куриленком, Наталією Лівицькою-Холодною, Оксаною Лятуринською, Олегом Штулем.

    Олена Теліга гостро відчула себе українкою на одній вечірці в середовищі російських емігрантів. "Невідомо хто і не відомо з якого приводу, почав говорити про нашу мову за всіма відомими "залізяку на пузяку", "собачий язик"… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мене швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: "Ви хами! Та собача мова - моя мова. Мова мого батька і моєї матері. І я вас більше не хочу знати!" З того часу я почала як Ілля Муромець, що тридцять років не говорив, говорити лише українською мовою" - писала пізніше в своїх спогадах Олена.

    

   Восени 1923 року Олена вступає в Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Празі на підвідділ української мови та літератури історико-літературного відділу, цей вибір вплинув не тільки на обрання професії, але й на її особисте життя. Вдосконалювати мову їй допомагав знайомий із танцювального гуртка, кубанський козак, сотник війська УНР Михайло Теліга. Високий мовчазний юнак закохався в примхливу та яскраву панну Олену раз і на все життя. І 1 серпня 1926 року пара стала на шлюбний рушник.

    Вірші Олена почала писати рано, ще в дитинстві, писала їх і в студентські роки, але читала тільки найближчим друзям. Перша публікація - поезія "Весняне" - побачила світ у книзі №11 "Літературно-наукового вісника" за 1928 рік. Того ж року в книзі №12 був опублікований вірш "Тільки вечір злітає на місто", а в книзі №1 1929 року - "Радість". Редактор вісника Дмитро Донцов розгледів поетичний талант у ще недосконалих віршах молодої авторки і відкрив їй шлях у велику літературу.

    

    Восени 1929 року, після того як Михайло Теліга закінчив Українську господарську академію і одержав фах лісівника, подружжя переїхало до Варшави. Однак роботу знайти було важко, і Теліги дуже бідували. Михайло Теліга влаштувався землеміром у село Желязна Жондова, влітку там жили обоє, а взимку Олена часом виїжджала до Варшави, щоб заробляти на прожиття.

    У пошуках роботи, засобів до існування Олена Теліга не полишає мистецької й громадської праці. Важливу роль у житті Олени Теліги, у формуванні її націоналістичного світогляду відіграли особисті зустрічі із Дмитром Донцовим в січні і травні 1933 року. До цього вони лише листувалися. Олена стає постійним автором його "Вісника" і дуже скоро одним із чільних представників "Вісниківської квадриги", яка у духовному житті української еміграції відігравала провідну роль. У кн. №4 "Літературно-наукового вісника" за 1932 рік побачив світ вірш "Мужчинам", який авторка вважала для себе програмним. У ньому - передчуття бою, в якій жінки зберуть своїх чоловіків.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,

І у руці перо не зніметься на спис.

Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,

З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гімні,

У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.

Бо швидко прийде день і у завісі димній

Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,

Та ви вже на ногах. І ми в останній раз

Все, що дає життя іскристе і багате,

Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть –

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

    Для Олени Теліги ідеал української жінки, який найбільше відповідав добі й до якого вона сама намагалася наблизитися, бути "Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне - за націю".

    Після того як Михайло Теліга знайшов на польській залізниці роботу спеціаліста з оцінки дерева для шпал, подружжя почало жити більш осідло і стабільно. Олена працювала в українській початковій школі у Варшаві, готувала до друку збірку своїх віршів, яка, на жаль, так і не вийшла у світ.

    

    У грудні 1939 року Теліги переїхали до Кракова, де Олена зустрілася з давнім знайомим ще зі студентських літ - членом проводу ОУН Олегом Кандибою-Ольжичем. Ця зустріч визначила всю її подальшу долю - Олена вступає в ОУН, працює в культурній референтурі, готує тексти листівок, які відправляли в Україну. Олена очолила літературно-мистецьке товариство "Зарево", співпрацювала в празькому журналі "Пробоєм", у краківській "Просвіті", готувала випуск літературного альманаху "Буде буря", де мали друкуватися поезії патріотичного звучання.

    Своє місце у дні жорстокої війни вона бачила на рідній землі. Разом з Уласом Самчуком 16 липня 1941 року перейшли кордон - річку Сян - і рушили до Львова. Планувалося спочатку дістатися до Львова, а потім до Києва. Як діяч Культурної референтури ОУН Теліга повинна була зв'язатися там з місцевими українськими націоналістами і посилити боротьбу за згуртованість нації, за незалежність.

    

    Олена Теліга рвалася до Києва, не вплинули й аргументи Олега Ольжича, який намагався вберегти її від небезпеки. До Києва Олена прибула 22 жовтня 1941 року. Тут вона очолила Спілку українських письменників, редагувала "Літаври" - літературно-мистецький додаток до газети "Українське слово", та увійшла до складу Української Національної Ради.

    Активність ОУН у Києві, її самостійницькі домагання викликали репресії з боку німецької окупаційної влади, почалися арешти. Олег Ольжич, розуміючи, що Олені загрожує арешт, просив її залишити Київ, але вона категорично заявила, що вдруге з Києва не поїде. Її попереджали про можливий арешт у Спілці письменників. Але 9 лютого 1942 року Олена пішла на Трьохсвятительську, бо на неї чекали там люди і вона відповідала за них. Разом з нею пішов і Михайло Теліга. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

    21 лютого 1942 року українську письменницю-патріотку разом з чоловіком німці розстріляли в Бабиному Яру. Разом з ними загинули головний редактор "Українського слова" Іван Рогач та поет Іван Ірлявський.

    Ця гарна молода жінка могла б зробити блискучу кар'єру в Європі: чи то в танцювальній трупі празького театру, чи то в літературі, чи то на теренах просвітництва, та й просто в світських салонах, де її вважали, за сучасним висловом, "іконою стилю". Натомість вона стала однією з найяскравіших постатей українського спротиву і загинула в Бабиному Яру нескореною.

    З часу життя Олени Теліги і її побратимів проминуло багато років, а Україна досі стоїть кісткою в горлі імперських амбіцій - у центрі Європи, незламним щитом між ситим Заходом і ненажерливим Сходом. Між життям і смертю. Стверджуючи своїм багатовіковим існуванням непереможність нації.

Бібліографія:

    Теліга, О. І. Вибрані твори [Текст] / Олена Теліга. - Київ : Центр учбової літератури, 2018. - 144 с. – (Класика української літератури).

    Теліга, О. І. О краю мій… [Текст] : твори, документи, біографічний нарис / Олена Теліга ; упоряд., переднє сл., прим., біограф. нарис Н. Миронець. - Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 1999. - 496 с.

    Теліга, О. І. Сучасникам ; Радість [Текст] : вибрані твори / Олена Теліга. - Київ : ВД Дакор, 2020. - 152 с. - (Рідний шлях).

    Олена Теліга. Пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами [Текст] : співаник / [муз. упоряд. Т. Шамшетдінової ; передм., упоряд. та літ. ред. О. Кротюк]. - Київ ; Кам'янське : ВД "Андрій", 2020. - 47 с. - (Нескорений ПроRock).

    Донцов, Д. Поетка вогнених меж: Олена Теліга [Текст] / Дмитро Донцов. – Торонто : Homin Ukrainy, 1953. - 96 с.

    Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича [Текст] / Олена Теліга ; Олег Ольжич. - Київ : Фундація ім. О. Ольжича : Вид-во ім О. Теліги, 1994. - 46 с.

    Чемерис, В. Л. Амазонка: повість із життя Оленки Шовгенової, яка стала Оленою Телігою [Текст] / Валентин Чемерис ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець //Амазонка ; Київ-Соловки. - Харків, 2016. - С. 7-176.

    Червак, Б. Олена Теліга [Текст] / Богдан Червак ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. - Харків : Фоліо, 2024. - 416 с. - (Життя видатних українців).

    Роздобудько, І. Неймовірна. Ода до радості [Олена Теліга] [Текст] : роман / Ірен Роздобутько. - Київ : Нора-Друк, 2022. - 368 с.

    Огненна квітка з Лесиного саду. Олена Теліга [Текст] / Володимир Бурбан // Образки і силуети : статті, нариси, есе. - Кн. 2-а. - Київ, 2022. - С. 128-130.

    Ковалів, Ю. Олена Теліга (1907-1942) [Текст] / Ю. Ковалів // Історія української літератури ХХ ст. - Кн. 2 : Друга половина ХХ ст. / за ред. В. Дончика. - Київ, 1998. - С.61-65.

    Олена Теліга (1907-1942) [Текст] // Далекі зірниці: Українська література першої половини ХХ ст. / упоряд. В. І. Шкляр, П. П. Орленко, - Київ, 2002. - С. 355-360.

    Миронець, Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець // Українки в історії / за заг. ред. В. Борисенко. - Київ, 2004. - С. 196-202.

    Жулинський, М. Г. Олена Теліга [Текст] / Микола Жулинський // Слово і доля : навч. посібник. - Київ, 2006. - С. 571-587.

    Слабошпицький, М. Ф. "Обов'язок сповнила до кінця…" Олена Теліга [Текст] / Михайло Слабошпицький // 25 українських поетів на вигнанні. - 2-ге вид. - Київ, 2012. - С. 266-293.

    Поетка, патріотка, підпільниця: Олена Теліга [Текст] // У вічному боргу: Книга пам'яті України. Місто-герой Київ / редкол.: І. П. Данькевич, О. П. Биструшкін та ін. - Київ, 2005. - С. 740.