До Дня захисників і захисниць України

 "Козацькому роду нема переводу".
 

    

    Починаючи від часів Середньовічної Української держави - Київської Русі - протистояння ніколи не вигасало, відтіняючи відмінності між українським світом як органічної частини Європи та російським, закроєним на зовсім інший цивілізаційний лад.

    Увесь час українці демонстрували, що сприймають московитів як цілковито "інших", а московію як чужу незвідану планету.

    Блискуча Київська держава - Русь припинила своє існування у 40-х роках ХІІІ ст. Це сталося внаслідок монголо-татарської навали. Орда хана Батия завоювала переважну більшість київських князівств, вогняним смерчем пронеслася містами і селами, залишаючи по собі гори трупів та згарища.

    У тяжкій борні проти золотоординських загарбників лише одній південноруській землі вдалося відродити свою незалежність. Це було Галицько-Волинське князівство, яке розквітнуло завдяки зусиллям Ярослава Осмомисла, Романа Великого та короля Данила Романовича і стало пізніше головним центром формування української народності. Нові вторгнення орд та феодальні усобиці значно послабили Галицько-Волинське князівство, що у 1340 році розпалося на дві частини. Одна з них (Волинь) перейшла під владу великого князя литовського Любарта, а друга (Галичина) була завойована польським королем Казимиром ІІІ. Життя селян стало нестерпним, пани мали безмежну владу не тільки над селянським майном, й над їхнім життям.

    Таким чином, однією з двох головних причин утворення козацтва є гноблення з боку феодалів та міської верхівки Речі Посполитої, котрий змушував до втечі селян і міську бідноту. Другою причиною була агресія Османської імперії.

    

    Отже, козацтво утворилося у ході постійної боротьби українського народу проти Османської імперії та Речі Посполитої. Козацький стан формувався поступово, платячи власною кров'ю за "здобуті права й вольності", за гучну славу. Він стояв вище за селян та міщан, але нижче за дрібних феодалів - шляхти. У незалежній Українській державі часів Богдана Хмельницького козацтво стає, не пориваючи своїх зв'язків з українським народом, вищим класом. Саме тоді широкі маси у боротьбі проти іноземних загарбників козачилися, тож не випадково українців у ХVII - першій половині XVIII ст. у Європі часто називали козацькою нацією. Практично з усіх українських земель прибували на Січ втікачі, але на першому місті стояли Київщина та Сіверщина, Волинь та Галичина.

    Запорізька Січ - це один з тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з'ясувати багато поколінь дослідників. "Славне Запоріжжя", - казали селяни про Січ. Запорозьких козаків - "святих лицарів, захисників Вітчизни" - оспівав народ у своїх думах, піснях, легендах.

    "Лотри, розбійники" - лементували на сеймах і в сенаті польські шляхтичі. Скаженіючи від зненависті, вони вимагали знищити Запорізьку Січ, стерти з лиця землі козацтво.

    "Гнездо своевольства", - писала цариця Катерина ІІ у своєму маніфесті 1775 року про скасування Запорізької Січі.

    Не зберіглося точних даних про час заснування Січі. Але в другій половині XVI ст. Січ уже була відома далеко за межами України. Європейські володарі відряджали сюди своїх послів, запрошували запорізьких козаків спільно виступати проти султанської Туреччини.

    

    Рубіж XIV- XV століть. Тяжкою, чорною годиною був цей час для України. На плацдарм для грабіжницьких нападів на Україну перетворили турецькі і татарські феодали південноукраїнські степи. І тоді народ створив власні збройні сили. Це було козацтво. Саме воно взяло на себе одну з основних державних функцій - захист рідної країни.

    До лав козацтва вступали найсміливіші, наймужніші люди - адже на них чекали військові походи й битви, тривала повсякденна боротьба проти напасників. Вони засновували хутори й села, будували нові і відроджували міста і містечка. Саме козацтво повернуло до життя спустошені татарами українські степи.

    Кілька разів змінювала Січ своє місцеперебування. Вважали, що спершу вона розташувалася на острові Хортиці. Там у середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький спорудив укріплений замок. Документи розповідають, що в 70-і роки XVI ст. Січ була на острові Томаківці ( ця місцевість має назву Острів і входить до міста Марганець), а в 90-х роках розмістилася на другому дніпровському острові - Базавлуці. З 1638 по 1652 роки Січ перебувала на Микитиному Розі (поблизу теперішнього міста Нікополя). Тут сформувалося повстанське військо, а Богдана Хмельницького обрали гетьманом. Звідти під його проводом 22 квітня 1648 року козаки вирушили, щоб об'єднатися з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочали велику визвольну війну українського народу. Найдовшу історію мала Чортомлицька Січ (тепер окуповане місто Олешки на березі річки Конка Херсонської області). З нею пов'язані життя і діяльність славетного кошового атамана Івана Сірка.

    На Запоріжжі склалася залізна військова дисциплина. Найтяжчим злочином вважали зраду. З кінця XVI ст. Запорізька Січ перетворюється в політичний центр українського народу.

    Січ дала видатних полководців, мудрих державних діячів: Северина Наливайка, Павла Павлюка, Івана Сулиму, Дмитра Гуню, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія.

    Боротьба за незалежність триває століттями. І дух козацької мужності і звитяги ніколи не зникне в українців.

    Перші визвольні змагання (1917-1921) - створення власної держави в умовах Першої світової війни.

    

    Після падіння російського царату в березні 1917 року у Києві виник керівний орган українського національного руху - Центральна Рада. Її лідери - Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов - визначили метою своєї діяльності автономію України у складі росії. А вже у червні 1917 року Центральна Рада проголосила автономію українських земель. Навесні 1917 року розпочалося й відродження українських збройних сил. На фронті розпочалася українізація частин російської армії, на селі виникали загони Вільного козацтва. В українських частинах вживалася термінологія козацької доби: батальйон іменувався куренем, рота сотнею, відділ - чотою. Офіцерів називали старшинами, а вояків - козаками. Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року, російська держава фактично розпалася на окремі державні утворення. І 20 листопада 1917 року Центральна Рада оголосила про створення Української Народної Республіки. Це був початок доби визвольних змагань 1917-1921 років.

    Один із трагічних та водночас величних епізодів цієї борні стався 29 січня 1918 року. Біля залізничної станції Крути сили Української Народної республіки, яка за кілька днів до того проголосила свою незалежність, намагалися зупинити наступ більшовицьких військ, що просувалися на Київ. Близько 400 юнаків - юнкерів, студентів, гімназистів - стали на захист молодої Української Народної Республіки від наступу більшовицького війська, яке в кілька разів переважало за чисельністю.

    Попри нерівність сил, герої під Крутами виконали свою місію. Вони затримали більшовиків, що дозволило уряду УНР укласти Брест-Литовський мирний договір, який став важливим кроком до міжнародного визнання України. Після бою більшовики розстріляли 27 полонених юнаків. Частину з них у 1918 році з почестями поховали на Аскольдовій могилі в Києві. Нині це поховання не зберіглося, хоча поблизу встановлено пам'ятний знак героям Крут. Їхній подвиг увійшов в історію як приклад жертовності та відданості національній ідеї.

    

    Наслідком втрати державності на початку 1920-х років стало виникнення українського визвольного руху. Головною метою організації визвольного руху було продовження збройної боротьби за встановлення незалежної соборної України на українських етнічних землях.

    У 1920 році з інтернованих частин Армії Української Народної Республіки (Січові Стрільці) та Української Галицької Армії було створено Українську військову організацію (УВО), яку очолив Євген Коновалець, командир найбільш боєздатної частини Армії УНР - Січових Стрільців.

    У той час УВО проводить таємні терористичні операції, спрямовані проти польської та більшовицької влади.

    У 1929 році завершено створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) - підрозділу для молодих кадрів УВО.

    Другі визвольні змагання (1938-1950) - створення власної держави в умовах Другої світової війни.

    

    30 червня 1941 року у Львові українські націоналісти проголосили створення Української держави. Але слов'янська держава на сході Європи насправді "не вписувалась" у плани Гітлера щодо "східних народів", і тому він наказав ліквідувати новостворену державу та заарештувати її керівників.

    На зламі 1942-1943 років ОУН починає створювати свої перші військові підрозділи Української повстанської армії у малолюдних районах українського Полісся. Навесні 1943 року оформлюється організаційна структура УПА. У грудні 1943 року ОУН внесла корективи у свою програму, в бік соціал-демократичної моделі та протистояння більшовизму. Новим гаслом стає "Воля народам! Воля людині!".

    

    Впродовж 1942-1943 років Український визвольний рух, зокрема ОУН та УПА, боролися проти обох окупантів, прагнучи відновити незалежну державу.

    Протягом 1943 року УПА поглинула інші українські націоналістичні партизанські формування та розповсюдила свою діяльність з окремих районів Волині на всю Західну Україну, воюючи з німцями та радянськими партизанами.

    

    Після звільнення восени 1944 року всієї території України від фашистських загарбників УПА продовжила свою боротьбу проти радянської влади, яка, у свою чергу, не шкодувала зусиль для боротьби з УПА. "Зимова блокада" січня-квітня 1946 року призвела до великих втрат вояків УПА і було прийнято рішення про демобілізацію більшості частин УПА і переходу повстанців у підпілля ОУН, хоча активні бойові дії тривали до початку 1950-х років. Діяльність же невеликих груп повстанців та збройного підпілля тривала ще до середини 1950-х - початку 1960-х років, коли були зафіксовано останні бої при захопленні бункерів.

    Другий етап визвольних змагань продемонстрував непохитність прагнень українців до свободи, навіть попри дві окупації та масові репресії. Цей період залишив потужний спадок героїзму, жертовності та боротьби за незалежність, який вплинув на формування національної пам'яті в подальші десятиліття, золотими літерами вписавши в історію України імена героїв Української Повстанської Армії.

    Треті визвольні змагання (з 2014) - захист та оборона держави в умовах російської агресії.

   

    В Україні триває війна, найстрашніша і найжорстокіша в ХХІ столітті. Війна у самому центрі Європи. Війна, яка має всі ознаки жорстокого геноциду українського народу. Війна забирає ціле покоління молодих людей у розквіті сил, і ця жертва завдає непоправної шкоди суспільству, позбавляючи державу майбутніх поетів, інженерів, науковців і вчителів. Ворожнеча між двома державами триває століттями, але українці вірять в перемогу і відстоюють незалежність України. І прийде час коли наші вороги виконають настанову національного гімну і "згинуть, як роса на сонці".

        За словами Митрополита Епіфанія, українські захисники сьогодні боронять державу так само самовіддано, як колись козаки захищали свою віру, гідність та право на вільне життя.

Бібліографія:

    Мицик, Ю. А. Як козаки Україну боронили [Текст] / Юрій Мицик, Сергій Плохій. - Київ : Кліо, 2018. - 368 с.

    Апанович, О. М. Розповіді про запорозьких козаків [Текст] / Олена Апанович ; [ред. М. Н. Москаленко ; худож. оформлення І. М. Гаврилюк, С. П. Савицький]. - Київ : Дніпро, 1991. - 335 с.

    Шевчук, В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII ст. [Текст] : У 2-х кн. Кн. 1. / Валерій Шевчук ; [худож. оформлення О. Г. Здор]. - Київ : Грамота, 2007. - 720 с.

    Шевчук, В. О. Козацька держава: Етюди до історії українського державотворення [Текст] / Валерій Шевчук ; [ред. М. Т. Максименко ; худож. оформлення І. В. Козій]. - Київ : Абрис, 1995 - 392 с.

    "Братня" навала. Війни Росії проти України XII-XXI ст. [Текст] / В. Брехуненко, В. Ковальчук, М. Ковальчук, В. Корнієнко ; [за заг. ред. В. Брехуненка]. - Вид. 2-е. - Київ : Вид. Брехуненко Н. А., 2018. - 248 с.

    Поле битви - Україна. Від "володарів степу" до кіборгів. Воєнна історія України від давнини до сьогодення [Текст] / [авткол.: Б. Черкас, О. Сокирко, А. Плахонін та ін. ; упоряд. К. Галушка]. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 352 с.

    Дорошко, М. С. Тернистий шлях України від колонії "європейського" типу до суб'єкта міжнародних відносин [Текст] / Микола Дорошко ; [ред. О. Попова]. - Київ : Ніка-Центр, 2025. - 200 с.